"Я йду по життьовій дорозі самотою... Зустрічаю людей і знайомих і незнайомих, а вони кидають у мою душу квіти...Свої і чужі мені однаково незрозумілі:стільки таємниці криють ті хвилини, коли вони мовчать, що я почуваю серед якоїсь чудодійної казки. Злі і добрі - однаково дивляться на мене, однаково одривають квітку хвилевого погляду, щоб кинути мені на спомин. Часом ласкаво усміхнуться, часом байдужо, наче муха сядуть на струну моєї виразливості, часом щось загадкове кинуть в мою істоту...Сині, сірі, чорні, карі, - цілі маси одмін кольору і настроїв.Я роблю з них букети - чудові квіти людської душі - і дивлюся і вони на мене дивлються".
Михайло Жук, замітки з блокноту.
-
-
22.05.2014 в 02:56-
-
22.05.2014 в 17:34